Реконструкції картин Степана Репіна
25 жовтня 2019 • Леся Хоменко
Для своєї роботи я використовую архів малюнків художника Степана Репіна, мого дідуся (1921–2011). Степан Репін був учасником Другої світової війни (Перший український фронт), закінчив Харківський художній інститут у майстерні Михайла Дерегуса. В повоєнний час дідусь створював великоформатні сюжетні картини, але згодом основним мотивом його живописних робіт став пейзаж. Утім, щодекади він створював ряд сюжетних фігуративних робіт на характерні часові теми. Для цих картин дід робив підготовчі малюнки з натури – фрагменти тіл, елементи одягу, зброю.
Після смерті діда я стикнулася з проблемою володіння чужим архівом та більше – чужою біографією. Ще за його життя я працювала з його спогадами, інтерпретуючи та деконструюючи їх, та через його біографію створювала власну версію історичних подій.
Співставляючи свою художню практику із практикою мого діда – у тому, як ми ставимось до зображення фігури, – я бачу багато пластичних аналогій. Утім, найголовнішою є принципова різниця у конструюванні зображення. Судячи з дідових замальовок, він збирав свої фігуративні картини з частин, створюючи синтетичний нарратив, нереалістичну картину соцреалістичної доби. Хоча Друга світова війна була частиною дідової біографії і він був свідком ключових моментів історії, малюючи картини, присвячені війні, він створював образи універсальні й деперсоналізовані. Коли Степан Репін писав пейзажі – вони залишались такими, якими й були, написаними з натури. Намірено стилізовані, проте не синтетичні пейзажі – фрагменти ландшафту, з маленькими фігурами, або безлюдні, звільнені від необхідності нарративу – були частиною дідової біографії, відбитком місць, де він жив або бував.
Зараз мені цікаво працювати не лише з біографією, а власне, з художніми творами Степана Репіна. Відчуваючи відповідальність перед іншим художником, близькою мені людиною, я водночас перебуваю на межі етичного, відчуваю себе корпорацією, що поглинає іншу структуру. Це поглинання «самої себе», самоапропріація та колонізація видаються мені продуктивними практиками для дослідження власної історії.
Мені цікаве використання фігуративу в змодельованому зображенні – я досліджую природу появи зображення на своїй роботі. Поява фігури в роботі – як імператив: є і зображенням, і дією.
У «Реконструкції картин Степана Репіна» я збираю зображення з елементів фігур на дідових замальовках. Відмовляючись слідувати закладеній у них логіці, я дивлюсь на тіла так, як диктує моя художня практика. Мене цікавить розподіл живопису на жанри: історична картина, портрет, натюрморт, пейзаж. Кожен жанр має свої візуальні композиційні принципи. В реконструкції дідових картин я зображую фігуру як пейзаж.
–
Леся Хоменко – авторка живописних робіт, інсталяцій, перформансів та відео. У своїх роботах художниця деконструює наративність образу та перетворює картини на об’єкти. Завдяки інтересу до зіставлення та порівняння історії та міфів авторці вдається виявити засоби візуальної маніпуляції. У своїх роботах Леся Хоменко створює складні критичні висловлювання. Співзасновниця та учасниця групи РЕП, кураторка та авторка освітньої програми із сучасного мистецтва в КАМА. Живе і працює в Києві.
–