Слідами шовку

12 листопада 2021 • Рамона Шахт

У своєму нинішньому проєкті (2020-22) я вступаю в обмін із жінками з текстильної й модної індустрії в Києві та Лейпцигу (працівницями фабрик, студій дизайну, організацій і т.п.). Я назвала проєкт (FEM.) OWNERSHIP.
 
У наших розмовах ви порушували теми їхнього положення в суспільстві як жіночої робочої сили, інтеграції в соціальні структури, можливостей долучатися до колаборацій чи асоціацій із іншими жінками. Я хотіла зрозуміти: звідки взялась невидимість жіночої праці?
 
Озираючись назад в історію, я також ставила важливі питання про те, яка роль відводилась їхній роботі в той чи інший час. Офіційно жінки з робочого класу чи селянства розглядались як піонери й бенефіціари соціалізму. З одного боку, вони мали забезпечувати роботу виробництва, а з другого були відповідальні за відтворюваність населення.
 
На цих фотографіях ви бачите руки Людмили. Вона працює швачкою з 1980-х. На інших фотографіях — руки Тетяни. Вона почала працювати дизайнеркою в 1960-х. Фрагменти тіл супроводжуються архівними фото з 1950-1960-х, зробленими на текстильних фабриках Києва.

Я не знаю, що це було конкретно, але іноді я відчувала, що шкіра на руках ніби обпалена. Протягом десяти років я прямо контактувала з хімічними токсинами на роботі. Тільки після років роботи — щоденного покривання тканин цими в’їдливими хімікатами — я помітила наслідки для здоров’я.

Записи з інтерв’ю

Як зазначає Annegret Schüle, відбувся помітний зсув у ставленні до жіночої роботи в 1950-х. Настрій часу стимулював жінок ставати видимими. Вони бачили можливість рівності, прогресу й іншого розподілу влади.

Annegret Schüle — дослідниця мистецтва й культури. Працювала з Лейпцизькою прядильною фабрикою.

Якби моєю начальницею була жінка, це б ні на що не вплинуло. Вони не розуміли ситуацію, що моя дитина захворіла і тому я не можу вийти на роботу. Усе, що їх хвилювало, — те, що я не виконувала роботу, не виконувала свою норму.
Що я могла сказати? Крім того, я залишала своїх колег робити нашу колективну роботу. Це також завжди неприємно. 

Записи з інтерв’ю
 

Публікація реалізована в межах резиденційного обміну, ініційованого Метод Фондом проєкту «Мрії про братерство».

Мистецьке дослідження цього проекту стало можливим завдяки Анні Грінкевич та Юлії Костерєвій (переклад, дослідження, планування).

Партнерами проєкту є Опен Плейс (Київ), місто Лейпциг, Бюро культурних перекладів (Лейпциг), Інститут політичних наративів (Лейпциг), Leipzig International Art Programme, Київське бієнале. Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду (УКФ, Київ), Фонду «Пам’яті, відповідальності та майбутнього» (Берлін) — програма «Культура для змін», Гете-Інституту в Україні, Державного управління земства Саксонії та міста Лейпциг — до 60-тої річниці поріднення Києва та Лейпцига.