Окрім послаблення цензури та більшої можливості самовираження час становлення музичного андеграунду в Україні співпав із початком ери відео на радянському та пострадянському просторі. VHS-касети, що збереглися в архівах діячів музичного підпілля, надають нам фрагменти реальності, спогади про яку відображені у фільмі Тетяни Єжової, тематичних матеріалах та обговореннях в інтернеті.
Я вирішив створити добірку найбільш показових відео з різних джерел, за потреби додаючи коментарі. Тематичні блоки та текст розташовані таким чином, аби з відео, переглянутих у довільному для кожного порядку та тривалості, можна було скласти загальне уявлення. Характер доступних в мережі записів не дозволяє зробити ідеалізовану вибірку, де була б тільки (суб’єктивно) цікава та нетипова музика. Тому цей матеріал доповнює та по-іншому висвітлює факти, подані в текстовому огляді, де я спробував стисло описати музичну сцену, історія якої залишається неповним набором більш-менш цілісних та достовірних фрагментів.
N.B. Там, де у довгому відео є цікаві моменти, які можна не помітити під час довільної перемотки, я додав посилання за часом. Але в тому, що це всі родзинки, які там були, ручатись не буду.
Хоча неформальні місцеві гурти виринали на телебаченні, велика частина цієї рубрики також стосується історії та атмосфери, що панувала в музиці того часу. Всі передачі – з київського телебачення.
1. «Гучномовець»[1] (1993) – найкращий експонат з архіву ведучого програми «Решето» Володимира Бакуна. В передачі – пісня «Crep-de-chine Machine» «Коллежского Асессора» у Новочеркаську [6.19], анонс нових альбомів від «Ярн» та «Цукор Біла Смерть», виступ проєкту Олександра Києвцева з «Асессорів» – «Пластилиновые Негры Навсегда» [11.43], постпанкове демо гурту «Раббота Хо» в Косому капонірі Київської фортеці [18.37]. Тоді «Раббота» була серед найвідоміших гуртів київського підпілля та просувалася ініціатором концертів у капонірі Володимиром Рудницьким. На домашній студії лідера «Рабботы» Сергія Поповича здійснювали записи молоді київські гурти. Ближче до кінця відео – сюжет про новини андеграунду з інших міст [24.13], спалення диплому «Червоної Рути»[2] та весь «київський музичний індепендент» у сороміцьких куплетах.
2. «Джемікс» (1993) – передача Анатолія Векслярського, присвячена восьмому фестивалю «Рок–н–ролл таврический»[3]. До неї увійшли фрагменти виступів місцевої групи «Дорога к Храму» [4.10], німецькомовних киян «Langsames Steuer» («Повільне кермо») [5.32], сонячне інді «Chicken Smile» з Дніпра [8.53], а також бурхлива реакція ОМОНівців на лексику росіян «Н.О.М.» у пісні «7,5%», що присвячена гендерній проблематиці [19.53].
3. Відео 1995 року про концерти в Косому капонірі. На відео виступають піаніст Гектор Мукомол (Геннадій Мельник), московський «Вежливый отказ» та харків’яни «Казма Казма» [6.10] з черговими змінами в складі. Музика проєкту Євгена Ходоша від поєднання елементів середньовічної й барокової музики з арт-панком з часом переходить до більш акустичного та камерного звучання. На цьому записі зовсім відсутня гітара, з’явилася скрипка, на якій грає Олексій Сова («Товарищ», «Чичка Дричка»), але Фагот з майбутніх зірок хіп-хопу Т.Н.М.К. все ще грає на фаготі. На одних із двох клавіш – Олександр Кохановський («Цукор Біла Смерть», «Pan Kifared»). Композиція «Казми» звучить також на початку відео.
1. «Ivanov Down» – «Outch Putch» (Київ, 1991)
2. «Иван Самшит» – «Chariots Of Love» (Київ, 1993)
Кліпи з випусків московської програми «Чертово колесо». Чотири випуски по Україні були присвячені року в Харкові, Одесі, Львові та Києві. Найцікавіше – показані там місцеві кліпи:
3. «Раббота Хо» (Київ, 1990) – «Высокогорная астрономическая станция» (графіка Юрія Тугушева)
4. «Годзадва» (Київ, 1991)
5. «Кошкин дом» (Одеса, 1990)
Романтика узбіч дороги до міста-супутника, специфічний гумор та імітація гангста-репу на німецько-англійсько-слов’янській суміші слів у відео з київської програми «Джемікс» (всі гурти – з Києва, приблизно 1993-1994 рік).
6. «Город-спутник»
7. «Медленный руль»
8. «Пластилиновые Негры Навсегда»
Окремі кліпи (1995 чи 1996 рік)
9. «Blemish» (Київ) – «Малюнок» (проект Віктора Пушкаря, на домашній студії якого збиралися вершки київського андеграунду 1990-х)
10. «Пірата Бенд» (Київ) – «Юлія» (середина 1990-х – пісні про піратів і кохання та музика в дусі The Cure)
11. «Приапический Картель» (Краматорськ) – «Сигарет» (нелегально транслювався в ефір донецького телебачення, де працював фронтмен гурту)
12. «Фоа Хока» (Чернігів) – «Діа Діаба» (кліп з польського телебачення, змонтований до виходу другого релізу гурту на Koka Records)
Кліпи з передачі «Територія А», що з’явилися в середині 1990-х, фіксують час становлення поп-формату. Крім очевидних естради та євроденсу до ефіру просочується електроніка з перших рейвів, фламенко, нетривіальний арт-рок від «Біокорду», кліпи гуртів «Necropolis», «Всяк випадок», пізніх «Ivanov Down».
13. «Біокорд» – «Агресія»
14. «Necropolis» – «Сон»
15. «Ivanov Down»– «I walk your fish»
16. «Molotov 20» – «Open»
17. «Всяк Випадок» – «Бахрома»
18. «Second Hand» – «Сон»
«Коллежский Асессор»
Безумовна легенда київського андеграунду кінця 1980-х. Якщо інші вихідці з київського Політеху – «В.В.» – упевнено торували дорогу до українського рок-мейнстриму, «Асессори» завжди лишалися іконою відносно невеликих кіл «тих, хто розуміє». Попри це, розпочавши концертну діяльність у форматі рок-гурту в 1987-му, за рік вони мали виступ на стадіоні «Динамо», а лідер гурту Василь Гойденко виконав головну роль у фільмі «Граница на замке». У 1989-му гурт вирушає на фестиваль у Ґлазґо, очікується видання альбому у Великобританії, але невдовзі частина музикантів полишає колектив.
1. Цифрування VHS з добіркою записів: потужний лайв ранніх «Асессорів» у залі видавництва «Молодь» (1988 рік, початок відео), той самий виступ на стадіоні [32.29] та відеокліп на пісню «Hey ali Nihey» [39.20]. Далі – концерт початку 1990 року (цей же запис в кольорі), фрагмент передачі «Відеомлин» та відео сольного проєкту Бутузова “Годзадва”, який він створив, пішовши з “Асесору”.
3. У другому складі «Асессора» грали музиканти молодшого покоління, що до чи після цього були в гуртах «Вербахльос» (Грідін), «Шейк Хай Фай» (Югрінов) та «Цукор Біла Смерть» (Мазур). Разом з Василем Гойденком співала його дружина – Наталя Місяць. Їхній виступ на фестивалі «Индюшата» 1992 року преса згадувала як «єдиний, якому вдалося відігріти публіку», маючи на увазі не драйв, а більш спокійні емоції.
4. Программа «Решето» Володимира Бакуна – «Асессори» 10 років по тому. Старий склад збирається у 1998-му та записує в підвальних умовах альбом «Sex-Bomben Auf Engelland», який музичний критик Роман Піщалов вважає найкращим в дискографії гурту, особливо виділяючи композицію «свобода, равенство, братство – болезнь, старость, смерть».
«Ivanov Down»
Інший популярний гурт київського підпілля, найвідоміший з низки нойз-рокових колективів початку 1990-х. Успіх їм принесли сповнені чималої експресії виступи, записи з яких зберіг та виклав до інтернету директор гурту Сергій Дев’яткін.
1. Довкола творчості «I.D.» побудований фільм «Nikoli Me Ne Glej V Oci», названий на честь найвідомішої пісні гурту. Фільм знято словенським режисером, що гостював у Паркомуні [1] 1991 року, тому там присутні майстерні й окремі роботи художників. Крім Макета (лідера «I.D.») та компанії у фільмі можна побачити саундчек «Langsames Steuer» [2.06], Фому[2] та його перший гурт «День умирает рано» [12.28], Віку Врадій, яка показує свій кліп на VHS музикантам з «I.D.» [20.21]
У різні часи склад гурту змінювався, єдиним незмінним учасником залишався лідер Олексій (Макет) Дігтяр.
2. Виступ на фестивалі «Чорна Рада» (1990) – єдиний зафіксований концерт із саксофоном.
3. Фестиваль «Полный гудбай» (1991)
4. «Dead End» (1992)
У цьому розділі я розширюю добірку з лише «андеграундних» рок-фестивалів на користь різних за форматом та концепцією виступів, що дають ширше уявлення про тодішню незалежну сцену України та контекст, у якому вона існувала.
«СыРок» (1988) – великий рок-фестиваль у Москві, в якому брали участь молоді гурти з усього Союзу – як відстійні, так і непогані. Україна (УРСР) була в основному представлена більш форматними гуртами, але український рок вже заявив про себе як окреме явище. Відкриттям фестивалю 1988 року стали два гурти, що згодом стануть головними зірками української рок-музики: львів'яни «Брати Гадюкіни», що відсутність відкритої агресії чи радикальних політичних меседжів у текстах (властиву прибалтійським чи польським панкам) сповна компенсували влучною сатирою й іронічністю; та «Воплі Відоплясова» з Києва, які похвалив тоді Єгор Лєтов, лідер іще формально забороненої[1] «Гражданской Обороны». Одним з наслідків успішного виступу гурту «Кошкин дом» з Одеси став їхній переїзд до Ленінграда.
«ВВ» (Київ)
«Кошкин дом» (Одеса)
«Червона рута» (1989, 1991). Для історії важливий перший фестиваль, що відбувся у Чернівцях 1989 року і був промовистим знаком наближення незалежності України – на відео можна побачити жовто-блакитні прапори в натовпі. Фестиваль від початку мав конкурсний формат – фіналістам влаштовували виступи за кордоном.
«Брати Гадюкіни»
Атмосфера на фінальному концерті:
Юліан Китастий – народна дума «Нема в світі правди»
У 1991 році цей великий фестиваль, що проводився за підтримки діаспори, зібрав як справді цікавих виконавців, так і шаблонні гурти, що, швидко зорієнтувавшись, заспівали українською на потрібні теми. На початку запису з фестивалю 1991 року в Запоріжжі виступають «Клуб Шанувальників Чаю» (Львів) та «Табула раса» (Київ) з більш форматними номерами. Далі – буфонадні виступи «Жаби в Дирижаблі» (Київ) [15.44] та «999» (Львів) [33.07].
Також на фестивалі відбувся концерт фіналістки 1989 року – «Сестрички» Віки Врадій.
Одночасно з Червоною Рутою та подіями меншого розмаху, що представляли українську музику в цілому, проходили фестивалі, орієнтовані на незалежну рок-музику. Із київських фестивалів найкраще задокументований «Полный гудбай-2». Фестиваль, організований Миколою та Тетяною Єжовими, пройшов у березні 1991 року. Там виступали кияни «Ivanov Down», колишні одесити «Кошкин Дом» та два гурти з далекого Магадану: «Восточный Синдром» та «Миссия: Антициклон».
«Раббота Хо»
«Годзадва»
Із пізніших російських фестивалів варто також згадати «Индюки», де виступило багато гуртів українського індепенденту, та його альтернативну версію «Индюшата» – вперше проведену в 1991 році О. Кушніром. Фестиваль утворився зокрема через суперечки щодо виступу молодих команд харківського об’єднання «Новая Сцена». У результаті 1991 року на «Индюшатах» з великим успіхом виступили «Казма», «Чужой» та «Эльза» з Харкова; на «Индюках» – «Ivanov Down». На «Индюшатах-92», крім уже наведеного виступу «Асесорів», були «Черепахи» (Харків) [15.10] та «Шейк Хай Фай» (Київ).
Ivanov Down – «Индюки-91»
«Шейк Хай Фай» – «Индюшата-92»
Ще один дводенний фестиваль в Києві, записи з якого доступні завдяки зусиллям архіваторів та ветеранів андеграунду 1990-х – «Dead End» (Київ, 1992):
«Шейк Хай Фай» (Київ)
«Реліктові Вантажівки» (Запоріжжя)
«Нова територія» – фестиваль, організований 1993 року одним з піонерів вільної імпровізації в Україні – міді-гітаристом Олександром Нестеровим. Наймасштабніша подія для авангардної імпровізаційної музики 1990-х, що зібрала виконавців з України та з-за кордону: Олександр Нестеров та Юрій Яремчук (Київ-Львів) [13.19], Юрій Кузнецов (Одеса) [16.15], Ри Ніконова (Ейськ, Росія) [18.49], Квартет ударних «Арс-нова» (Київ), Петро Товстуха (Київ) [26.13] Тріо САТ (Київ) [29.50], Театр ААА та Юрій Зморович (Київ) [33.13], під кінець фільму – колективна імпровізація.
Фільм Юрія Зморовича.
Записи з фестивалю «Гитарный синдром» (1995, Миколаїв), де виступали цікаві й зараз майже невідомі гурти з півдня і сходу України.
«Будни Модеста Павловича» (Миколаїв)
«Реліктові Вантажівки» (Запоріжжя)
«Альтернатива» – найбільший фестиваль незалежних гуртів 1990-х. Еклектична суміш по-різному маргінальної й альтернативної музики та веселощі натовпу. Фестиваль проходив у Львові двічі, у 1994 та 1995 році, та зібрав гурти з усієї України, велика частина з яких відома лише за відео виступів, що знімалися для телебачення.
Перша «Альтернатива» (1994), відео з першого дня фестивалю. Цікаві моменти: зірки львівської сцени «Мертвий півень» [17.35], сумісний виступ Світлани Охріменко («Цукор Біла Смерть») та Макета («Ivanov Down») [26.54], відбитий «Слимак на пекучому перці» із драмером-вокалістом (Донецьк) [32.02], ідеолог фестивалю Руслан Кошів розповідає про концепцію «Альтернативи» [41.07].
Другий день фестивалю: «Пам’ятка архітектури» (Львів) [1.36], акустичний виступ «Человек Дождя» (Одеса), «Sky Tale» (Чернівці) [9.40], «999» (Львів), «Підле сп’яніння» (Дніпро) [23.50], виконавиця Lucy Ugas Corner (Київ) [36.07], «Джемікс» (Київ), «Неборок» (спокенворд (бубабізм) від поета Віктора Неборака, Львів) [43.01], «В.В»., «Аукцыон» (Санкт-Петербург).
Із другої «Альтернативи» (1995) збереглася передача харківського телебачення з фрагментами виступів гуртів та інтерв’ю: «Рокові Яйця» (Слов’янськ) – найкращий альтернативний гурт Донбасу 1990-х, між іншим, україномовний [1.56], «Caterpillar» (Київ), «Necropolis» (Київ) [5.35], «Реліктові Вантажівки» (Запоріжжя) [11.43], «Всяк Випадок» (Київ) [15.08], «Черепахи» (Харків) [19.01], «Blemish» (Київ) [19.55], «Фоа Хока» (Чернігів) [22.06], «Ніна та Фактично Самі» (Івано-Франківськ) [24.20], «999» (Львів) [27.39], та гості з-за кордону.
Іще кілька раритетних відео як відомих у контексті сцени гуртів, так і зовсім маловідомих проєктів.
«Фоа Хока» (Чернігів) – концерт у Варшаві.
Світлана Охріменко та, як видно, Таміла Мазур (у минулому – учасниці гурту «Цукор Біла Смерть», Київ) – програма альбому «Лісова колекція», середина 1990-х років (запис повторюється тричі).
«Казма Казма» (Харків). Ще зовсім юні музиканти зі своєю першою програмою «Пляски Трубадуров» на фестивалі «Агасфер» у Москві (1991).
«Alphonse de Montfroyde» (Харків, 1994) – проєкт гітариста «Казми» Олексія Пилипенка, що писав твори, стилізовані під французьку музику XII-XVI століть.
«Братья & Brothers» (Запоріжжя)
«Человек дождя» (Одеса)
«Апельсиновое Безобразие» (Кременчук) – імпровізація (1994)
На жаль, у мережі поки відсутні відео більшості виконавців зі збірки «Сховайся», Ігоря Цимбровського, багатьох гуртів «Нової Сцени». Сподіваюсь, що архіви локальних музичних осередків, зараз недоступні широкому загалу, не втратяться і згодом будуть опубліковані чи перевидані на фізичних носіях. Я дуже вдячний архіваторам, зокрема Сергію Девяткіну (Down_rec), Антону Слєпакову («Вагоновожатые»), Тетяні Єжовій (Гучномовець), Іванові Москаленку (Dj Derbastler, Ritmika tapes), Сергію Литвинюку («Вій», RockHouse Ua), та всім, чиїми зусиллями зібрані в цій добірці відео є доступними для перегляду.
–
Олександр Клочков – дослідник і художник з Києва. Учасник колективу ентузіастів, що досліджує та популяризує історію української незалежної музики. Із 2016 року працює з архівами об’єднання "Новая Сцена" (Харків).
–