Степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць

Серія зображень архіву «степ, де бігають зайці, фазани, а дехто навіть бачив лисиць» фіксує зразки вугілля та корисних копалин, що експоновані в першій залі Лисичанського музею історії гірничої справи. Однак цей архів, на відміну від музейної експозиції, також містить «безіменні» зразки порожньої породи, взяті на териконі Шахти імені Мельникова в Лисичанську. Перевинайдений архів базується на архіві цілком реальному, вписаному в офіційний наратив музею. Окрема добірка зображень – це об’єкти, що своїм відмінним або, навпаки, типовим виглядом привернули мою увагу в підніжжі терикона. Чи є якісь із них «цінними», невідомо. Архів натякає на опозиції, вибудувані навколо сприйняття землі в індустріалізованому регіоні. Це також спроба відстежити, як у вирі соціальних та економічних змін ландшафт виокремлювався і набував суб’єктності; як офіційна риторика, де земля оцінювалась в категоріях промислової «ефективності», стала частиною буденної мови. Ці опозиції та контекст, в якому вони формувались, детальніше розглядає супровідне есе.

Передбачається, що цей проєкт складається з двох частин. У першій, опублікованій на сайті Creating Ruin, я зосереджуюсь на максимально конкретизованій матеріальності, яку уособлюють зразки копалин. У другій мені хотілося би зробити «крок назад» і сфокусуватись на ландшафті, а саме на степових зонах, що входять до Українського природного заповідника.